Сьогодні вся світова громадськість відзначає 200-річчя від дня народження геніального поета України – Тараса Григоровича Шевченка.

Протягом двох століть твори Шевченка друкуються в Україні і поза її межами. Багато науковців досліджували різноманітні аспекти багатогранної Шевченкової творчості. Вітчизняні та зарубіжні шевченкознавці наводять різні думки та інтерпретації спадщини письменника, але майже всі, шукаючи ключ до його творчості, знаходять його в українській народній поезії.

«Шевченко як поет – це був сам народ, що продовжував свою творчість», «Поезія Шевченка – безпосереднє продовження народної поезії», – проголошував, наприклад, М. І. Костомаров.

Констатуючи повсюдне згасання народної поезії під тиском цивілізації, англійський славіст В. Р. Морфіл бачив останні її вогнища в Україні, а Шевченка називав «одним із останніх народних співців».

Думи народу, його сподівання і прагнення були для Шевченка тим джерелом, яке підтримувало в ньому полум’яний вогонь творчості. Ніхто з українських поетів з такою ніжністю не відобразив у своїх творах невичерпну любов до свого краю, до свого народу, до чарівної української природи.

Тарас Григорович Шевченко підняв на найвищий рівень ту дорогоцінну духовну спадщину, яку протягом віків створювали українські безіменні генії – творці народних пісень. Він здобув українській літературі загальне визнання і гідне місце в ряду національних культур світу, і, за словами Рауля Чилачави, «одним із перших гарантував вічність своєму народові, своїй мові, своїй культурі».