Час невблаганний. Місяці за місяцями, роки за роками відпливають у небуття. Тільки памۥять назавжди залишається з нами. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок - Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв. Саме цим сторінкам життя українського народу і був присвячений Тиждень  пам’яті жертв голодомору, який пройшов у школах Павлоградського району 17-22 листопада 2014 року під загальним гаслом „Пам'ять єднає“. 

У всіх шкільних бібліотеках оформлено тематичні виставки „Біди узор - голодомор“, „Голгофа українського народу“, „І поліг наш народ, наче скошене жито“, „Скорботна свічка пам’яті народної“.

Упорядковано пам’ятні місця, пов’язані з голодомором 1932-1933 років в Україні (пам’ятні знаки, могили), організовано покладання до них гірлянд пам’яті та живих квітів з оголошення хвилини мовчання, запаленням свічок.  

Всі заклади освіти 22-23 листопада 2014 року взяли участь у сільських мітингах-реквіємах, присвячених загиблим у роки голодомору.

 22 листопада на будівлях закладів освіти було приспущено Державний Прапор України і всі навчальні заклади взяли  участь в загальноукраїнській акції “Запали свічку пам’яті!”

Протягом тижня в навчальних закладах проведено класні години, години пам’яті  “Болюча правда нашої історії”, "Свічка пам’яті не згасне", “Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками…”, “Ти освяти цей хліб, що на столі, любов’ю тих, що впали на світанні”,  “Трагедія незнищенної волі”, “Гірко плакала Вкраїна над своїми дітьми…”, загальношкільні лінійки „Не підкорені голодом у 33-му – непереможні сьогодні“, „Горять свічки в людських долонях жовті й білі…“, „Вогонь скорботи в серці навіки“, бесіди „Роман Василя Барки «Жовтий князь» - засторога нащадкам від повторення трагічних помилок історії“, „Розповіді тих, хто пережив…“, „Голод в Україні: мета і наслідки“.

Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

О.Міщенко писав: «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.